1463 рік-перша згадка про полянське родовище мінеральних вод в угорських королівських грамотах,1796-1815 роки-досліджено хімічний склад полянських мінеральних вод,1826рік-відкрито першу водолікарню на курорті Поляна ,1842рік-мінеральну воду курорту визнано кращою в Центральній і Південній Європі. З 1842 по 1911 рік «Поляна квасова» відзначалась 21 раз на міжнародних конкурсах як одна з найкращих мінеральних вод у Центральній Європі. Поряд з «Поляною квасовою» – однією з найвідоміших природних лікувально-столових вод величезний попит на європейському ринку мала і «Лужанська»,яка теж удостоєна багатьох дипломів та відзнак. Ці води у Свалявському районі, розташованому в гірській зоні Карпат, унікальні за своїм складом та лікувальними властивостями (в народі їх назвали «святими криницями»), об’єднали на цьому курорті всю еліту Європи, яка вирішила підправити своє здоров’я і заодно вирішувати міжнародні проблеми того часу…
І саме в цьому легендарному місці ,яке має безліч красот, там «де гори, полонини, де стрімкі потоки-ріки»,біля джерел живої води вирішили провести весняний пленер “Сонячний”. Сама назва повинна була допомогти нам домовитись з погодою і ми її запрограмували, бо дощ наздогнав нас тільки на екскурсії у Велятині, де встигли ознайомитись із досягненнями місцевої влади і з еко-садибою “Пинтьова оселя” ,і з оздоровчими комплексами “Теплі води”,”Трембіта”,”Лісова казка”, там і зустрілись з учасниками інших пленерів, дізнались про стежки Пинті Велета, з ім’ям якого пов’язують походження назви села в Хустському районі тощо. Мали можливість побачити напрацювання учасників міжнародного скульптурного пленеру в Чинадієві на території замку Сент-Міклош, побувати в санаторії “Карпати”, ”Сонячне Закарпаття” тощо. Спілкування з колегами на пленерах та отримання позитивних емоцій – основна задача, з якою успішно справились. Співтворчість всіх учасників пленеру надихнула на випуск каталогу.
Реалізовуючи наші мистецькі проекти “Артвізитівка України” та “Вивчаємо історію України через культурно-мистецькі проекти” в першу чергу звертаємо увагу на історію краю, який надихатиме митців на їх шедеври протягом пленеру. Історія багатонаціонального Закарпаття нікого не залишає байдужим, вона надихає і істориків, і політиків, і митців…
Так, на землях Закарпаття люди селилися з глибокої давнини. Тут бували і численні варварські племена, і легіони Римської імперії. Під час Великого переселення народів в Закарпатті з’явилися і слов’яни. Територія Закарпаття входила до складу Великої Моравії, Білої Хорватії і Київської Русі. Ще 896 року почався перехід угорських кочових племен через Карпати у Середнє Подунав’я, освоєння якого тривало протягом X століття. Починаючи з XI та завершуючи XIII століттям, Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави — Угорського королівства і тут остаточно утвердилися угорські королі. За часів татаро-монгольської навали 1241 року орди хана Батия перейшли Верецький перевал,захопили і за рік встигли зруйнувати Мукачеве, Ужгород, Тячів і багато інших населених пунктів, проте 1242 року вони раптово пішли з цих земель.1254 року угорський король Бела IV на спустошені монголами землі Закарпаття запросив італійських і німецьких виноградарів і виноробів. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Королівства Руського очолюваного Левом I, одруженого з дочкою Бели IV — Констанцією.
Незважаючи на те, що між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв’язки між ними ніколи не припинялися. В XI-XII століттях на території Південно-Західної Русі, в т.ч. і на Закарпатті, почала складатися українська народність. Довгий час вся територія Закарпаття належала угорським правителям, але 1541 року центральною Угорщиною оволоділи турки, після чого вона була розділена, а Закарпаття також поділили на дві частини. Згодом центральні і східні райони краю увійшли до Османської імперії, а західна частина потрапила під владу Габсбургів. Після 160-річного турецького панування, у кінці XVII століття вся територія Угорщини, зокрема і Закарпаття, перейшла під владу Габсбургів.
Після поразки Австрії в австро-прусській війні 1866 року, було створено двоєдину державу – Австро-Угорщину.1867 року в монархії Габсбургів був введений дуалізм, створено незалежне Угорське королівство.На відміну від австрійських Галичини і Буковини, Закарпаття безпосередньо входило до складу Угорського королівства. Після розпаду Австро-Угорщини у 1918-1919 роках утворилася низка держав, зокрема й Чехословаччина. Мирова Конференція в Парижі санкціонувала передачу Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь» Чехословаччині в Сен-Жерменському договорі , де рівночасно ґарантувався автономний статус Закарпаття,територію було розділено на 14 районів — Берегове, Великий Березний, Виноградів, Іршава, Міжгір’я, Мукачеве, Мукачево-село, Перечин, Рахів, Свалява, Тячів, Ужгород, Ужгород-село, Хуст.
Після ліквідації незалежності Чехословаччини 15 березня 1939 року в Закарпатті було проголошено незалежну державу – Карпатську Україну,президентом якої став Августин Волошин. 18 березня 1939 року в Закарпаття було введено угорські війська, незалежність було ліквідовано, а територію анексувала Угорщина. В жовтні 1944 року на Закарпатті було проголошено самостійну державу – Закарпатську Україну зі своїм урядом -Народною Радою. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз’єднання з УРСР. 29 червня 1945 року було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника),яка була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року.Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа і на цьому обмін територіями закінчився.
Переживши такі повороти долі, мудрі працьовиті закарпатці цінують і свій рідний край і природні багатства цієї землі. Хотілося б цю неповторну перлину -Закарпаття – зберегти у складі України.
І саме митці своїм позитивним ставленням до Всесвіту через свої твори утверджують мир на нашій Планеті , де кожна квіточка, кожна травиночка, кожне деревце, кожна хмаринка на художніх полотнах повинна нагадувати про збереження цих дарів для кожного землянина без війн і конфліктів.

Людмила Черватюк-куратор пленеру,
автор і координатор проектів
“Артвізитівка України” та
“Вивчаємо історію України через культурно-мистецькі проекти”